<< Главная страница

РОЗМОВА, ЗВАНА АЛФАВIТ, ЧИ БУКВАР СВIТУ



Категории Григорiй Сковорода ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Уривок) [...] Бути щасливим — пiзнати себе чи свою природу, взятися за своє спорiднене дiло i бути з ним у злагодi з загальною потребою. Така потреба — се благодiйство i послуга. Не дивно, що в стародавнiх римлян як потреба, так i благодiйство означалося словом officium, тобто моральний обов'язок. Найдобрiша людина тим неспокiйнiша i нещаснiша, чим бiльшу посаду вона займає, але до неï не народжена. Та й як ïй не бути нещасною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на свiтi [...] Природа — всьому початкова причина i рушiйна сила. Вона i є матiр'ю бажання. Бажання ж — започаткування, схильнiсть i рух. Бажання сильнiше неволi. Воно прагне до працi i радiє з неï, як зi свого сина. Праця — живий i невсипущий рух усiєï машини, доки не довершиться справа, що сплiтає творцевi своєму вiнець радостi. Коротко кажучи, природа наснажує до дiла i змiцнює до працi, роблячи ïï солодкою... Скажу тобi: коли бажаєш, щоб син твiй охоче й безпомилково виконував своï обов'язки, мусиш сприяти йому пiд час вибору звання, вiдповiдно до його якостей. Хiба не знаєш, що маєтнiсть — вiд чесно виконаних обов'язкiв, а не обов'язки вiд маєтностi залежать? Чи не бачиш, що низьке звання часто вiднаходить маєтнiсть, а високе — губить? Не дивись, хто вище i хто нижче, хто виднiше i незнатнiше, багатше i убогiше, але дивись на те, що з тобою спорiднене. Вже ми казали, що без спорiдненостi все нiщо... Коли володар маєткiв живе щасливо, не тому вiн щасливий, що володiє ними: щастя до маєткiв не прив'язане [...] Кiт охочий до риби; та води боïться. Се лихо переслiдує кожного, хто ласий не на звання, а до прибуткiв. Чи не нещасне осе судження — люблю вiд господаря платiж, а виноград копати не охочий? Звичайно, той не охочий, хто не зроджений до сього. Справжньому мисливцевi бiльше радостi дає ловитва та праця, нiж смажений заєць на столi. На вишуканий живопис кожному любо дивитися, але до малювання охочий той, хто любить день i нiч висловлювати своï думки в картинах, помiчаючи пропорцiï, пишучи i наслiдуючи натуру. Нiхто не пожне твердоï слави вiд будь-якого мистецтва, коли працюватиме без насолоди i натхнення. Той найвiрнiший приятель званню своєму, коли i прибуткiв мальство, i злиднi, огуда, гонiння не можуть пригасити його любовi. Але без природи праця нiяк не може бути солодка. Багато хто, потоптавши природу, вибирає для себе ремесло наймоднiше i найприбутковiше, але сим вони лише ошукують себе. Прибуток не є утiха, але мусить слугувати для задоволення тiлесних потреб, а коли се й утiха, то не для серця; утiху для серця матимете у спорiдненiй працi. Тим ся справа приємнiша, чим спорiдненiша. Коли б утiха була вiд розкошi, то чи було б так мало багатих? Але спокiйних i бадьорих серед них мало. Багатством живиться лише тiло, а душу звеселяє спорiднена праця. Ось де зала солодкого ïï бенкетування. Тут вона, наче хитра машина, що обертається на повний хiд, тiшиться i, обходячись лише житнiм хлiбом та водою, не заздрить на царськi хороми. Коли вiдняти вiд людини спорiднене дiяння, тодi ïй — смертельна мука. Сумує i непокоïться, мов бджола, замкнена в свiтлицi, коли сонячний свiтлий промiнь, який пронизує вiкна, кличе ïï на медоноснi луки. Ся мука позбавляє людину здоров'я, тобто злагоди, забирає бадьорiсть i розслаблює. Тодi людина усiм невдоволена, гидує i становищем своïм, i мiсцем прожиття. Мерзенними здаються ïй сусiди, нецiкавими — розваги, докучливими — розмови, неприємними — стiни помешкання, немилими — всi домашнi; нiч — нудною, а день — осоружним... ганить свiй народ i звичаï рiдного краю, гудить природу й сама на себе гнiвається. Те для неï приємне, що неможливе; бажане те — що проминуло, i завидне — що вiддалене. Там лише добро, де ïï нема i коли ïï нема. Хворому всякий харч гiркий, послуга — набридлива, а постiль — тверда. Жити не може i вмерти не хоче [...]
РОЗМОВА, ЗВАНА АЛФАВIТ, ЧИ БУКВАР СВIТУ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация